Нiч яка Господи! місячна, зоряна

Ніч яка, Господи, місячна, зоряна,Видно, хоч голки збирай!Вийди, коханая, працею зморена,Хоч на хвилиночку в гай!

Сядемо вкупі ми тут під калиною,І над панами я пан...Глянь, моя рибонько, – срібною хвилеюСтелиться полем туман.

Гай чарівний, ніби променем всипаний,Чи загадався, чи спить?Он на стрункій та високій осичиніЛистя пестливо тремтить.

Небо незміряне всипане зорями –Що то за Божа краса!Перлами ясними он під тополямиГрає краплиста роса.

Ти не лякайся, що ніженьки босіїВмочиш в холодну росу:Я тебе, вірная, аж до хатинонькиСам на руках віднесу.

Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько:Тепло – ні вітру, ні хмар...Я пригорну тебе до свого серденька,А воно палке, як жар.

Ти не лякайся, що можуть підслухатиТиху розмову твою:Нічка приспала всіх та сном окутала –Ані шелесне в гаю!

Сплять вороги твої, знуджені працею, –Нас не сполоха їх сміх...Чи ж нам, окраденим долею нашою,

Й хвиля кохання – за гріх?